Семен Семенченко: від звичайного шахрая до живої легенди. Частина 2

батальйон донбас2-й резервний батальйон Нацгвардії був використаний Грішіним і Геращенком для реклами в соцмережах і ЗМІ відкритих аферистами рахунків для фінансової підтримки неіснуючого в державі батальйону «Донбас»
Вже на початку травня 2014 року стало відомо, що людина, яка підписується в соціальних мережах як Семен Семенченко (псевдонім, придуманий Богданом Кутєповим, виявився напрочуд живучим), — це доведений до відчаю від хронічного безгрошів’я дрібний донецький шахрай Костя Грішін, дружину якого розшукує оператор зв’язку МТС, щоби стягнути заборгованість за користування мобільним телефоном на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 20 березня 2014 року в справі №905/599/14.

У пошуках, чим нагодувати трьох дітей, Грішін тинявся по штабах сепаратистів, брав участь у штурмі 3 березня 2014 року відділення Держказначейства в Донецьку, вештався по захопленій «губаревцями» обласній державній адміністрації. Наприклад, на цьому відео з Донецької ОДА, оприлюдненому 3 березня 2014 року, майбутній народний депутат бовваніє з 11-ї по 22-гу секунди.

Втім, точно так безробітний Грішін їздив на київський Майдан і вештався серед учасників проукраїнських мітингів у Донецьку, час від часу потрапляючи в об’єктиви фотоапаратів.

сема

Годі шукати в цьому якесь ідеологічне підґрунтя, хоча, проживаючи в Севастополі, Грішін позиціонував себе  російським націоналістом і саме під проросійськими та прокомуністичними гаслами балотувався до Севастопольської міськради в 2000 році. Все було простіше: «джентльмен у пошуках червінця» виглядав, де можна було заробити бодай якусь копійчину.

Напевно, два роки навчання в Москві на режисерських курсах пішли на користь талановитому шахраю. Намацавши завдяки Геращенку «золоту жилу», Грішін разом з тодішніми соратниками — передусім, нинішнім народним депутатом України Наталією Веселовою — створив сторінку у Facebook із розповідями про неіснуючий «батальон территориальной обороны Донецкой области «Донбасс». Ясна річ, з зазначенням номерів рахунків, на які слід переказувати пожертви.

Звісно, ніякого батальйону «Донбас» не існувало. Батальйони територіальної оборони — це підрозділи Збройних сил України, підпорядковані Міністерству оборони. Як згодом запевняла та ж Веселова, яка на прохання пройдисвіта створювала фейкову сторінку фейкового батальйону, вона гадки не мала, що Семен Семенченко — це раніше судимий шахрай, що збирає гроші, рекламуючи себе постановочними сценами подвигів псевдо-батальйону.

Фальшиві посвідчення і справжня зброя

Яким би талановитим актором не був майбутній легендарний комбат, вивели на широкі обрії проект «Семен Семенченко» інші люди — Антон Геращенко та Арсен Аваков.

30 травня 2014 року в складі військової частини 3027 Національної гвардії України (так нині називаються Внутрішні війська МВС України), що базується в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, був утворений 2-й батальйон спеціального призначення. Це спеціальне призначення полягало в тому, що до батальйону зараховували резервістів — тобто громадян, які хотіли б відновити чи набути навичок з військово-облікових спеціальностей.

По суті «резервні батальйони» — це щось на кшталт радянського ДТСААФ, а саме поняття резервіста було запроваджено законом від 17 березня 2014 року, який вніс новації в Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу». А саме, з’явилась вставна стаття 26-1, яка визначила, що «Служба у військовому резерві запроваджується з метою планомірної підготовки резервістів для комплектування Збройних сил України та інших військових формувань особовим складом у мирний та воєнний час шляхом набуття та підтримання на належному рівні вмінь і навичок за військово-обліковою спеціальністю… Резервісти не належать до зайнятого населення в Україні і мають право відповідно до законодавства про зайнятість населення бути визнаними безробітними та зареєстрованими у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи».

Оцей 2-й резервний батальйон і був використаний Грішіним і Геращенком для того, щоби рекламувати в соціальних мережах і ЗМІ відкриті аферистами рахунки для фінансової підтримки неіснуючого в державі «батальйону територіальної оборони Донецької області «Донбас».

Грішіна, який не мав жодного відношення до Нацгвардії, за розпорядженням Авакова допустили на територію в/ч 3027, де він зустрічав людей, що хотіли вступити на службу в розрекламований батальйон. При цьому Грішін представлявся командиром військової частини №3027 підполковником Семенченком. Якщо аферист не бачив, як використати певну людину в своїх потребах, він відправляв її оформлюватись до реального командира в/ч — Володимира Мусієнка. Але в більшості випадків Грішін особисто «приймав на службу», підписував «наказ» і видавав фальшиве «посвідчення» з «правом носіння табельної зброї», яке засвідчував фальшивою печаткою.

сема док

Цих людей Грішін використовував для зйомки рекламних кліпів, завдяки яким зібрав колосальні гроші та цілий парк елітних автомобілів.

Ось так виглядає типове фальшиве посвідчення бійця неіснуючого батальйону «Донбас». Посвідчення, підписане «командиром військової частини 3027 підполковником С. Семенченком», видане стрільцю, начебто зарахованому на військову службу «наказом командира в/ч 3027 від 19.06.2014 р. №24». Нижче — «дозвіл на носіння табельної зброї» із зазначенням номеру автомата АКС, засвідчений фальшивою печаткою.

Людям, які отримували ці «посвідчення», навіть на думку не спадало, що батальйони не є юридичними особами й не можуть мати печаток, що на печатках обов’язково зазначається код ЄДРПОУ, а символіка державних установ затверджується постановами Кабінету міністрів України. Та й кому міг спасти на думку масштаб афери, якщо все це відбувалось на території військової частини Національної гвардії, куди аж ніяк не могла потрапити стороння особа?

Щоправда, якщо печатка була фальшивою, то зброя — справжньою. У зв’язку з чим виникає цілком закономірне запитання до Авакова та Геращенка: де Грішін брав АКСи, які роздавав на території в/ч 3027 обманутим ним громадянам, що думали, буцімто їх прийняли до лав Нацгвардії? І чи не зі складів Нацгвардії ця «ліва» зброя? У такому разі також непогано було б з’ясувати, скільки саме «стволів» було роздано, скільки — продано й кому саме. Це зробити тим простіше, що на фальшивих посвідченнях проставлені реальні заводські номери автоматів.

Друге коло запитань стосується правового статусу людей, які були певні, що воюють у складі військової частини 3027 Національної гвардії України під орудою «підполковника Семенченка». Зрозуміло, що вони стали жертвою шахрайства, вчиненого на території військової частини. Але це не робить їх військовослужбовцями. Тепер виникає запитання: а як цивільні особи, нехай навіть і обмануті Грішіним, могли опинитись у зоні бойових дій? Хто тепер виплачуватиме грошову допомогу родичам тих, хто загинув з фальшивим посвідченням бійця Нацгвардії?

До речі, взагалі б непогано було розібратись, у який спосіб резервісти Нацгвардії опинились в зоні проведення антитерористичної операції, яку проводить, згідно із законом, виключно Антитерористичний центр СБУ. Бо відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», ані МВС України, ані підпорядкована йому Нацгвардія, ані Збройні сили України жодного відношення до АТО не мають й лише відкомандировують своїх співробітників та військовослужбовців разом з технікою в підпорядкування першого заступника голови СБУ. Тож хотілося б, щоби Служба безпеки України пояснила, як резервісти Нацгвардії опинились у її розпорядженні й що серед них робили особи з фальшивими посвідченнями, виданими «підполковником Семенченком».

На особливий наголос заслуговує та обставина, що самого «підполковника Семенченка» прийняти в Нацгвардію було неможливо — давалась взнаки колишня судимість. Хоча вона давно погашена, той факт, що Грішін був колись засуджений, унеможливлював його службу в органах міліції чи Національній гвардії України. Та й на яку посаду міг бути прийнятий громадянин з середньою освітою, який раніше не служив у армії ані дня? Хіба лише рядового солдата.

Саме тому Грішіну й доводилось приховувати своє справжнє прізвище, оскільки будь-який дільничний міліціонер міг миттєво «пробити» по картотеці Інформаційного центру МВС України його біографію. З тієї ж причини — й маска-балаклава. Бо характерна зовнішність «підполковника Семенченка» була дуже добре відома як ошуканим мешканцям Севастополя, так і його кредиторам у Донецьку.

Як розповідали згодом волонтери, які були впевнені, що допомагають батальйону «Донбас», поведінка «підполковника Семенченка» спочатку не викликала в них жодних підозр саме тому, що роздача посвідчень і зброї відбувалась за парканом військової частини, де Семенченко почувався як вдома. Наталка Веселова навіть заснувала благодійний фонд для збору коштів і відкрила на своє ім’я рахунки в «Приватбанку». От тільки в якості одного з контактних телефонів при відкритті рахунків вона мала необережність зазначити телефон Грішіна. Це урешті-решт призвело до того, що в січні 2015 року шахрай змінив ПІН-код (СМС-ка з новим кодом прийшла на його телефон) і через банкомати зняв готівкою всі гроші, зібрані волонтерами.

Але попервах довірливий народ вірив, що Семен Семенченко — народний герой. Перші підозри з’явились у липні 2014 року, коли стало відомо, що так званий командир батальйону замість того, щоби перебувати на фронті, веде життя світського лева та активно збирає гроші готівкою — зокрема, взяв чималу суму в тодішнього голови Донецької облдержадміністрації Сергія Тарути, яку привласнив.

Потім поповзли чутки, що Грішін взяв 300 тис. дол. у громадянина США Марка Паславського, начебто на придбання безпілотників для потреб Нацгвардії, а після того, як Марк став вимагати звітності за витрачені кошти, його зі спини настигла куля.

Грішін, який ще в березні 2014 року не міг заплатити за телефон і разом з дружиною ховався від кредиторів, через місяць після початку збору коштів вже катався на престижних іномарках, обідав у ресторанах і висипав готівку перед солдатами, демонструючи, що таке мільйон гривень. Але найбільше скандалів було саме навколо незрозумілого правового статусу бійців. Власне, було два батальйони — офіційний, у складі військової частини 3027 під командуванням законного командира, і люди, яких прийняв на службу «підполковник Семенченко» і які також вважали себе військовослужбовцями, мали зброю й мріяли побачити свого керівника не по телевізору, а в зоні АТО.

Грошового забезпечення не одержували ні ті, ні інші. Натоміть регулярно спливали історії про те, що якась незрозуміла охорона «командира батальйону» пограбувала підприємство, порізала й продала на металобрухт невеличкий завод, витрясла гроші з бізнесмена чи відібрала в мешканця прифронтової зони дороге авто.

Пожертви на армію: закордонні поїздки, безтурботне життя та персональна охорона

Коли в серпні 2014 року Аваков вирішив розкласти яйця по різних кошиках і зробити Грішіна народним депутатом, постало питання — як зліпити «комбату» красиву біографію з урахуванням того, що 8 місяців, проведені в Лук’янівському СІЗО №13, обвинувальний вирок та неодноразові випадки притягнення до кримінальної відповідальності повністю виключали можливість зарахування його до лав Національної гвардії України.

Тоді зробили так. 11 серпня 2014 року було наказано зарахувати Грішіна в Нацгвардію без пред’явлення жодного документа, навіть без паспорта — «зі слів». Костянтин прийшов у кадрове управління та назвався Семенченком Семеном Ігоровичем, капітан-лейтенантом Військово-морських сил України у відставці. Ці дані без будь-якого документального підтвердження були занесені в особову справу та направлені на спецперевірку щодо минулих судимостей.

Відповідь з Інформаційного центру МВС України надійшла миттєво: у картотеці осіб, які притягувались до кримінальної відповідальності, Семенченко Семен Ігорович, 1974 року народження, не значиться. І це — свята правда. Бо тюремну баланду сьорбав Грішін Костянтин Ігорович, 1974 року народження. Зрозуміло, що запит у Міністерство оборони на предмет існування «капітан-лейтенанта Семенченка» ніхто не направляв. Годі й казати про те, що ніхто навіть не перевірив: а чи не значиться часом новопризначений військовослужбовець приватним підприємцем? Між тим свідоцтво фізичної особи-підприємця Грішін здав лише 24 листопада 2014 року у зв’язку з обранням його народним депутатом України за партійним списком скандально відомої «Самопомочі».

сема док1

Після цього за розпорядженням Авакова морський капітан-лейтенант був негайно переатестований на сухопутного капітана та призначений командиром 2-го спеціального батальйону в/ч 3027 з видачею відповідного службового посвідчення. Це було саме в той момент, коли десятки людей, яких нібито прийняв на службу «підполковник Семенченко», заходили в Іловайськ. Тільки легендарного комбата з ними не було. Бо він лише оформлювався на службу в Нацгвардію, де одержав фальшивий документ про наявність у нього офіцерського звання.

док сема2

Отримавши 11 серпня 2014 року посвідчення капітана Нацгвардії, Грішін наступного дня, 12 серпня, приїхав у Вишгородський райвідділ Державної міграційної служби і на підставі цього посвідчення одержав новий паспорт серії СТ за номером 432098 на ім’я Семенченка Семена Ігоровича. Чому у Вишгороді? Тому що паспортна база Донецької області, де зареєстрований Грішін, була втрачена після захоплення бойовиками адміністративних будівель в обласному центрі, як і паспортна база Севастополя, де Грішіну свого часу видавали паспорт.

Тому отримати новий паспорт у разі втрати старого або зміни прізвища Грішін міг лише за місцем офіційного проживання або роботи з пред’явленням додаткових документів, що посвідчують особу. Тому шахрай міг отримати новий паспорт лише після того, як його за новим прізвищем, але без паспорта, прийняли в Нацгвардію — на підставі фальшивого службового посвідчення та за місцем розташування в/ч 3027.

Вже 20 серпня 2014 року Аваков вніс подання президенту України про нагородження раніше судимого афериста, який прослужив лише 8 днів, Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню. Після чого присвоїв шахраю з середньою освітою, який взагалі не служив у армії, звання майора.

Тепер можна було й балотуватись. Тим більше що грошей Грішіну вистачало не тільки на виборчу кампанію, безтурботне життя та закордонні вояжі, але навіть для найму персональної охорони.

До речі, як повідомило на запит Головне управління Національної гвардії України, грошові кошти чи автомобілі від громадян для потреб 2-го батальйону спеціального призначення у військову частину 3027 ніколи не надходили. А сам батальйон не є юридичною особою, не має ані власної печатки, ані власного рахунку в установах банків. Тобто пожертви Грішін-Семенченко тупо привласнював. Втім, повірити, що левова частка пожертв не йшла Авакову й Геращенку, я не можу — дружба з міністром внутрішніх справ та його вірним радником зазвичай коштує дорого.

Отримавши 12 серпня новий внутрішній паспорт, Грішін-Семенченко моментально виправив на нове прізвище і закордонний. Вже 19 вересня 2014 року орденоносець збирав гроші з довірливих діапорян у Сполучених Штатах.

Цілком закономірне запитання: а як військовослужбовець отримав американську візу, на які кошти літав за океан і хто його відпустив у подорож з місця проходження служби? Ось відповідь Головного управління Нацгвардії: «майорові резерву Семенченку Семену Ігоровичу за весь період проходження ним служби у військовому резерві відпустка не надавалась, інформацією про кошти, за які здійснювалась поїздка до Сполучених Штатів Америки, Головне управління Національної гвардії України не володіє. Посадові особи Головного управління Національної гвардії України не надавали допомоги громадянинові Семенченку Семену Ігоровичу в оформленні в’їзної візи до Сполучених Штатів Америки»

сема док 3

Цікаво в такому разі: а як посольство США видало візу без довідки з місця проходження служби, без довідки про доходи та без підтвердження того, що громадянин Семенченко перебуватиме в США під час своєї законної відпустки, впродовж якої йому зберігатиметься в Україні місце роботи?

До речі, а які документи Грішін-Семенченко надав у посольство США на підтвердження свої платоспроможності — невже виписки з рахунку, на який збиралася благодійна допомога? І чи розповів у анкеті про 8 місяців, проведені в СІЗО, обвинувальний вирок та неповернуті кредити?

Маю підстави стверджувати, що Грішін, звісно ж, приховав від посольства США подробиці своєї бурхливої біографії.

Втім, військова кар’єра майора Семенчека виявилась короткою — 24 листопада 2014 року він був звільнений з посади командира 2-го батальйону військової частини Національної гвардії України за власним бажанням. Але залишились запитання. Передусім — до генерального прокурора України.

Власне, запитання три. Перше: коли саме по викладених вище фактах буде відкрито кримінальне провадження, а службові особи Національної гвардії України, які допустили раніше судимого афериста на територію військової частини, видали йому посвідчення офіцера та сприяли розкраданню коштів довірливих громадян, будуть притягнуті до кримінальної відповідальності?

Друге запитання: коли саме у Верховну Раду України буде внесено подання про зняття депутатської недоторканності з Семена Семенченка та Антона Геращенка?

І, нарешті, третє запитання: що саме робить прокуратура для посмертного надання статусу учасника бойових дій тим громадянам, які, будучи обманутими «підполковником Семенченком», помилково вважали себе бійцями Нацгвардії й загинули в ході антитерористичної операції?

По теме: Семен Семенченко: від звичайного шахрая до живої легенди. Частина 1

 

Ракурс

Также будет интересно почитать:

Новости партнеров:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *